Шкала твердості  

Шкала твердості

Мінерал Твердість
Тальк
Гіпс
Кальцит
Флюорит
Апатит
Ортоклаз
Кварц
Топаз
Корунд
Алмаз

Сучасна класифікація мінералів базується на їх хімічному складі, кристалічній структурі та генезисі, тобто походженні. До найпоширеніших породоутворюючих мінералів належать мінерали наступних класів: самородних елементів, сульфідів, галоїдних сполук, оксидів та гідроксидів, карбонатів, сульфатів, фосфатів і силікатів.

Клас самородних елементівоб’єднує близько 45 мінералів, складених з одного хімічного елементу. Це такі мінерали як самородне золото Au, срібло Ag, мідь Cu, платина Pl, графіт C, алмаз C, сірка S та інші. Вони складають не більше 0,1 вагового % земної кори, а найпоширенішими серед них є графіт та сірка.

Клас сульфідівоб’єднує мінерали які є сполуками різних елементів з сіркою. Вони, як самородні елементи, займають підпорядковане положення в будові земної кори, але включають низку важливих рудоутворюючих мінералів. Найбільш поширеними серед них є: пірит (сірчаний колчедан) FeS2, халькопірит (мідний колчедан) CuFeS2, галеніт (свинцевий полиск) PbS, сфалерит (цинкова обманка) ZnS, молібденіт (молібденовий полиск) MoS2 і кіновар (з арабської “кров дракона”) HgS та інші.

До класу галоїдних сполукналежать мінерали, які є солями фтористо-, бромисто-, хлористо- та йодистоводневих кислот. Найпоширенішими серед них є хлористі і фтористі сполуки, такі як галіт (кухонна сіль) NaCl, сільвін KCl, карналіт MgCl2KCl·6H2O і флюорит (плавиковий шпат) CaF2.

Клас оксидів і гідроксидівоб’єднує мінерали, представлені сполуками різних елементів з киснем (оксиди) і з киснем та гідроксильною групою ОН (гідроксиди). Мінерали цього класу діляться на дві групи: оксиди та гідроксиди кремнію (група кварцу) і оксиди та гідроксиди металів. Найпоширенішим серед мінералів даного класу є кварц SiO2. Він складає близько 12 вагових % земної кори і входить до складу майже всіх генетичних типів гірських порід. Гідроксид кремнію представлений мінералом, який називається опал (SiO2·nH2O).



Найпоширенішими і основними рудоутворюючими мінералами оксидів і гідроксидів металів є магнетит (магнітний залізняк) FeFe2O4, гематит (залізний полиск, або червоний залізняк) Fe2O3, корунд Al2O3, хроміт (хромітовий залізняк) FeCr2O4, уранініт (чорний діоксид урану) UO2, лімоніт (бурий залізняк) Fe2O3·nH2O, який являє собою мінеральний агрегат близьких за складом мінералів гетиту FeOOH та гідрогетиту FeОOH·nH2O, гібсит Al(OH)3, діаспор AlO(OH) та інші.

Найпоширенішими в земній корі мінералами класу карбонатів є кальцит (вапнистий шпат) CaCO3, прозорий різновид якого називається ісландським шпатом, доломіт CaMg(CO3)2, сидерит (залізний шпат) FeCO3 і магнезит MgCO3.

Серед мінералів класу фосфатів найбільше практичне значення мають апатит Ca5(F,Cl)[PO4]3 та близький до нього за хімічним складом прихованокристалічний фосфат кальцію -–фосфорит.

Клас сульфатів об’єднує мінерали, які є солями сірчаної кислоти. Найпоширенішими з них є гіпс CaSO4·2H2O, ангідрит, (безводний сульфат кальцію) CaSO4, мірабіліт (глауберова сіль) Na2SO4·10H2O барит (важкий шпат) BaSO4.

Найпоширенішими в земній корі є мінерали класу силікатів. Вони складають близько 90 вагових % кори та входять до складу гірських порід усіх типів. Це дуже складні за хімічним складом та внутрішньою будовою мінерали. В основі кристалічної гратки всіх силікатів лежить іонна чотирьохвалентна група SiO4, яка утворює геометричну фігуру, що називається тетраедром (від грец. “тетра” – чотири і “гедра” – грань). Різноманітне поєднання таких тетраедрів (рис. 2.10) зумовлює структуру силікатів. За характером будови внутрішньої структури всі силікати діляться на острівні, кільцеві, ланцюжкові, стрічкові, шаруваті та каркасні.

Рис. 2.10. Типи з’єднання кремнекисневих тетраедрів

а – кремнекисневий тетраедр; б – подвійний тетраедр; в – кільце з трьох тетраедрів; г - кільце з чотирьох тетраедрів; д – кільце з шести тетраедрів; е – ланцюжок; є – стрічка; ж – лист; з – каркас.

Острівні силікати – це мінерали структура яких представлена ізольованими тетраедрами [SiO4] з приєднаними до них іонами інших елементів. Найпоширенішим мінералом силікатів цієї групи є олівін (Mg, Fe)2[SiO4].

Кільцеві силікати вирізняються тим, що в них кремнекисневі тетраедри з’єднюючись між собою утворюють кільця. Характерними їх представниками є берил Be3Al2[Si6O18] і кордієрит (Mg Fe2)Al3[Si5AlO18].

Ланцюжкові силікати – це мінерали структура яких нагадує низку безперервних ланцюжків тетраедрів. До них відноситься група піроксенів серед яких найпоширенішими мінералами є гіперстен (Mg,Fe)2[Si2O6], авгіт (Ca,Na)(Mg,Fe2+,Al,Fe3+)[(Si,Al2O6] і діопсид CaMg[Si2O6].

У стрічкових силікатах кремнекисневі тетраедри утворюють відокремлені стрічки, або смужки завдяки поєднання ланцюжків. До них відносить група амфіболів, характерною особливістю яких є дуже складний та мінливий хімічний склад. Найпоширенішим мінералом цієї групи є рогова обманка (Ca,Na)2(Mg,Fe2+)4(Al,Fe3+)(OH)2[(Al,Si)4O11]2.

Шаруваті, або листові, силікати об’єднують групу мінералів, структура яких зумовлена поєднанням стрічок у один безперервний шар. Серед них найважливішими породоутворюючими мінералами є слюди. Найпоширенішими з них є мусковіт KAl2(OH)2[AlSi3O10] – калієва безбарвна слюда та її дрібнолускувата відміна – серицит з характерним шовковистим полиском, і біотит K(Mg,Fe)3(OH,F)2[AlSi3O10] – чорна залізисто-магнезіальна слюда. До цієї групи відносяться також серпентин Mg6(OH)8[Si4O10], тальк Mg3(OH)2[Si4O10] і хлорити, які належать до алюмосилікатів Mg і Fe складного мінливого складу.

До шарових силікатів відносяться також глинисті мінерали, які містять гідроксильну групу і нерідко, кристалізаційну та адсорбовану воду. Вони утворюються, здебільшого, при вивітрюванні магматичних і метаморфічних гірських порід, до складу яких входять польові шпати та слюди. Найпоширенішими серед них є каолініт Al4(OH)8[Si4O10], галуазит Al4(OH)8[Si4O10·4H2O], монтморилоніт (Mg3,Al2)[Si4O10](OH)2·nH2O, нонтроніт або феримонтморилоніт (Fe,Al2)[Si4O10](OH)2·nH2O і бейделіт Al2[Si4O10](OH)2·nH2O. Монтморилоніт, бейделіт, нонтроніт та їх відміни складають монтморилонітову групу мінерали якої характерні для кори вивітрювання, а також для ґрунтів.

Гідрослюди – це, свого роду, змінені слюди які є проміжними між слюдами та монтморилонітом. До них відносяться гідромусковіт і гідробіотит, котрі збагачені H2O, OH, H3O. Хімічний склад гідрослюд дуже мінливий і може бути виражений типовою формулою (K,H3O)Al2[(Al,Si)4O10](OH)2·nH2O.

Найпоширенішим мінералом групи листових силікатів є глауконіт - водний алюмосилікат (K,Fe,Al)K(Fe,Al,Mg)3(OH)2 [Al,Si3O10]·nH2O.

Каркасні силікати об’єднують найбільш важливу групу породоутворюючих мінералів, до яких відносяться польові шпати. В них кремнекисневі тетраедри з’єднані між собою всіма чотирма вершинами, утворюючи, таким чином, своєрідний каркас.

Польові шпати є одними з найпоширеніших мінералів у земній корі, вони складають близько 50% її маси. Серед мінералів цієї групи виділяються калієво-натрієві польові шпати і вапнисто-натрієві, або плагіоклази. Серед перших найпоширенішим є ортоклаз K[AlSi3O8]. Плагіоклази представлені безперервним рядом ізоморфних мінералів крайніми членами якого є альбіт Na[AlSi3O8] і анортит Ca[Al2Si2O8]. Всі проміжні мінерали цього ряду (олігоклаз, андезин, лабрадор і бітовніт) являють собою своєрідне поєднання в різних співвідношеннях альбітових та анортитових молекул. При цьому спостерігається зменшення вмісту в них оксиду кремнію, від альбіту, де він становить 68,8%, до анортиту – 43,28%. У зв’язку з цим плагіоклази поділяються на кислі, до яких відносяться альбіт і олігоклаз, середні – андезин і лабрадор, і основні – бітовніт і анортит.

До каркасних силікатів належать також і мінерали групи фельдшпатоїдів, які складаються з тих самих хімічних елементів що і польові шпати, але містять менше оксиду кремнію. Найпоширенішим серед мінералів цієї групи є нефелін Na[AlSiO4].

Геологічною практикою встановлено, що в природі, особливо в рудних родовищах, поряд утворюються декілька мінералів. Наприклад, кварц і золото на золоторудних родовищах, сфалерит, галеніт, халькопірит, руди срібла на поліметалічних родовищах, алмази і піроп (залізисто-глиноземистий гранат) на родовищах алмазів. Це дозволило встановити природні закономірності групування мінералів, які дістали назву мінеральних парагенезисів (термін “парагенезис” означає сумісне утворення та знаходження).

Мінеральний парагенезис – це два або більше мінералів які утворились у близьких умовах і так само, як декілька хімічних елементів складають мінерал, група, або парагенезис мінералів утворюють гірські породи.


8776575975705642.html
8776643402217728.html
    PR.RU™